Анатолій Івченко та зрада українських інтересів: як суддя передав 3 мільярди рублів Москві.
Дванадцять років тому, у вересні 2012 року, Україна уклала угоду про виплату 3 мільярдів гривень Міноборони Росії за неіснуючі зобов’язання, пов’язані з компанією Юлії Тимошенко "ЄЕСУ". Перший вердикт, що стосувався України, виніс суддя Господарського суду Києва Анатолій Івченко. Однак це рішення витримало не лише апеляцію, але й касаційний розгляд у Вищому господарському суді. Як і Івченко, п’ятеро інших суддів, які підтвердили необґрунтованість вимог щодо вигаданого боргу, досі займають впливові позиції в судовій системі — або виконують обов’язки суддів, або навчають нових колег. Хоча Івченку планують висунути підозру, інші причетні до цієї справи досі не понесли жодної моральної відповідальності за свої дії.
Цю інформацію повідомляє видання Коротко.про:
https://kp.ua/ua/politics/a699095-suddja-anatolij-ivchenko-i-zahin-rosijskikh-ahentiv
Поточні зобов'язання за газом
У 2011-2012 роках вертикаль господарських судів, де вирішуються найдорожчі економічні суперечки між бізнесами та між бізнесом і державою - повністю перебувала під контролем одіозних вихідців з Донецької системи правосуддя - Віктора Татькова і Артура Ємельянова. Які, в свою чергу, ухвалювали рішення в інтересах "сімʼї" майбутнього президента-втікача Віктора Януковича. Тож коли у режиму виникла ідея якомога глибше запроторити опозиційну лідерку Юлію Тимошенко до вʼязниці, та ще й підіграти при цьому своїм кремлівським кураторам, в Господарському суді Києва виник позов, що згодом стане одним із найбільш скандальних зразків в прямому сенсі "сліпого" правосуддя.
Ще в середині 1990-х років російський монополіст "Газпром" уклав угоду з корпорацією ЄЕСУ, яку очолювала Юлія Тимошенко, соратниця тодішнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка. Згідно з цією угодою, "Газпром" надавав українському бізнесу російський газ, а ЄЕСУ зобов'язалася постачати різноманітні товари для потреб армії Росії. Ці поставки, як стверджували, були забезпечені певними гарантіями з боку уряду. Таким чином, зобов'язання приватної компанії Лазаренка-Тимошенко могли обернутися фінансовими наслідками для платників податків у разі будь-яких ускладнень.
Як це часто траплялося з угодами 90-х, ЄЕСУ не виконала своїх зобов'язань. Внаслідок цього сумарний борг перевищив 3 мільярди гривень. Міністерство оборони Росії почало шукати шляхи для стягнення боргу з України. У часи, коли Юлія Тимошенко двічі займала пост прем'єр-міністра за президентства Віктора Ющенка, це було неможливо. Проте, коли ситуація в країні змінилася, інтереси російських "кредиторів" збіглися з інтересами команди Віктора Януковича, який прагнув усунути свою політичну суперницю, відправивши її до в'язниці. У лояльній системі господарських судів стало можливим задовольнити необхідні вимоги щодо переказу коштів до Росії, втілити політичні амбіції та догодити Москві. Саме тому позов Міністерства оборони був поданий у 2012 році.
Основним аргументом, на якому ґрунтувалось рішення суду на користь Кремля, стала наявність письмових гарантійних зобов'язань, зафіксованих у листах Павла Лазаренка до Віктора Черномирдіна, який на той момент очолював уряд Росії. Суд зазначив, що з текстів листів Кабінету Міністрів України від 26 серпня 1996 року (номер 64-2297/8 та 64-2298/8), підписаних Лазаренком, випливає їхня взаємозв'язок та надання гарантій за зобов'язаннями Уповноваженої організації. Окрім того, враховуючи укладання чотирьох додаткових угод до контракту від 25 липня 1996 року (номер 148/1697), ці гарантії поширюються на всі угоди, підписані до цього контракту. Ці слова належать судді Господарського суду Києва Анатолію Івченку, якому на той момент було 35 років. Загальна сума боргу перевищує 3,2 мільярди гривень або 400 мільйонів доларів США за курсом 2012 року.
Далі були апеляція і касація, де рішення встояло. Відтак Україна навіть починала перші виплати. Проте завадила Революція гідності та вторгнення Росії.
Судді, які не несуть відповідальності.
Після 2014 року, коли прокуратура почала розслідувати обставини справи, Івченку мали висунути підозру у зловживанні владою і винесенні завідомо неправосудного рішення. Проте цього не сталось, аж доки про справу не згадали через 10 років. І тепер Івченко може очолити нову хвилю люстрації суддів, що працювали і працюють на Росію.
Але що сталося з іншими суддями, які також були залучені до легітимізації цього незаконного рішення судді Івченка? У судових актах Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду (такою була тоді структура органів) згадуються п'ять прізвищ представників Феміди, які опинилися в епіцентрі захисту російських інтересів і політичних репресій опозиційних сил на користь чинної влади.
У апеляційному суді справу розглядали судді Віктор Шапран і Сергій Буравльов. Незважаючи на те, що в 2012 році було винесено неправомірне рішення про виплату Міноборони РФ 3,2 мільярда гривень за рахунок українських платників податків, їхня кар'єра не зазнала істотних ударів по репутації. Обидва судді й до сьогодні продовжують виконувати свої обов'язки у Північному апеляційному господарському суді, який став наступником київського суду. Віктор Шапран також встиг побувати у складі Вищої ради правосуддя, де займався відбором суддів та розглядом скарг на їхню діяльність, при цьому ігноруючи незадоволення щодо найбільш суперечливих суддів, зокрема Євгена Ablова. Сергій Буравльов, хоча й не досяг таких висот у кар'єрі, регулярно опиняється в епіцентрі скандалів, пов'язаних із незаконним збагаченням та підтримкою непрозорих схем рейдерських захоплень. На відміну від Івченка, про підозри цим суддям навіть ніхто не замислювався.
На етапі касаційного розгляду у Вищому господарському суді, який на той час знаходився під контролем Татькова та Ємельянова, справу розглядали судді Галина Прокопанич, Інна Алєєва та Олексій Євсіков. З трьох суддів лише Прокопанич залишила свою посаду, подавши у відставку в 2016 році. Проте це не завадило їй, як особі, що фактично підтвердила рішення про виплату 3 млрд грн з українського бюджету на користь російських громадян, залишатися важливим функціонером у Національній школі суддів України. Згідно з інформацією на сайті школи, Прокопанич нині працює в "Тестологічному центрі", який займається розробкою завдань для кваліфікаційних іспитів суддів. Можливо, серед цих завдань з’явиться кейс, що стосується фейкових "гарантій" для російського уряду, завдяки яким можна без наслідків пограбувати свою країну на 400 млн доларів.
Судді Інна Алєєва та Олексій Євсіков більше не є частиною Верховного суду, який тепер включає Касаційний господарський суд. Алєєва продовжує свою діяльність як суддя Господарського суду Києва, а також виконує обов'язки тренера в Національній школі суддів. Євсіков, у свою чергу, вже протягом 6-7 років працює в Північному апеляційному суді. Обидва судді згадуються у кримінальних справах, пов'язаних з можливим втручанням у систему автоматичного розподілу справ, якою керували Татьков і Ємельянов. Відповідно до наявних матеріалів, вони входять до списку з 37 суддів, які отримали непропорційно велику кількість справ, що могло призвести до спотворення ухвалених рішень.
Важливо підкреслити, що Анатолій Івченко, з якого і почалася вся ця "карусель" навколо "боргу" України перед Міноборони Росії на суму 3,2 мільярда гривень, також має прямий зв'язок із справою Татькова-Ємельянова. У 2018 році журналісти з Bihus.info виявили, що, згідно з матеріалами кримінальних проваджень, Івченко був настільки зацікавлений у доступі до "привілейованої" системи розподілу, що навіть відвідував суд під час своїх відпусток. Цікаво, що після 2014 року рішення про перегляд питання боргу перед Росією ухвалював інший суддя господарської вертикалі - Роман Бойко, який також активно контактував з Артуром Ємельяновим і виступає свідком у справі про втручання в систему автоматизованого розподілу.
Of course! Please provide the text you would like me to make unique.
Можна тільки уявити, наскільки "почесною винагородою" для Івченка було отримати від "старших товаришів" можливість ухвалити доленосне рішення проти своєї країни. Якими мотивами керувався молодий суддя Івченко, йдучи на цей злочин - ймовірно, він повідомить про це слідчим, коли буде давати пояснення в рамках знову відкритої кримінальної справи. Можливо, Анатолій Івченко хотів повторити "зіркову карʼєру" судді Печерського районного суду Родіона Кірєєва, який одного ранку прокинувся знаменитим за рахунок рішень, ухвалених проти Юлії Тимошенко. Показовим є подальший розвиток подій: після кримінальної справи і позбавлення статусу судді, зараз Кірєєв працює адвокатом у Москві. Хоча, звісно, більш справедливим було б провести строк у вʼязниці. Тепер же, коли справу проти судді Анатолія Івченка буде відновлено, у правоохоронної системи є шанс не повторити помилок з Кірєєвим і не допустити втечі фактичних колаборантів, які сприяли розграбуванню країни, до притягнення їх до реальної відповідальності.
