Віталій Моцний, відомий під псевдонімом "Техас", є служителем Збройних сил України.
Слід якомога менше зосереджуватись на тому, що призвело до твоєї нинішньої ситуації, і уникати роздумів про те, як могло бути інакше. Не варто шкодувати про себе, адже навіть після подвійної ампутації вище колін можна вести повноцінне життя, працювати і відпочивати на рівні з іншими. Чим швидше ти відпустиш минуле і станеш будувати плани на майбутнє, тим краще для тебе. Це не лише допоможе зменшити стрес, а й сприятиме швидшому загоєнню. Якщо люди навколо бачать, що ти маєш мету та активно рухаєшся до неї, вони з радістю підставлять тобі плече, на відміну від ситуації, коли ти замкнувся в собі та шкодуєш про своє становище.
Наше суспільство зазнає змін, але чи вживаємо ми достатньо заходів, щоб особи з інвалідністю, які постраждали внаслідок війни, не відчували себе ізольованими та могли відчувати себе рівноправними членами нашої спільноти?
- Наскільки я бачу, наше суспільство намагається рухатися в напрямку того, щоб покращити умови для людей з обмеженими можливостями. Те, як наші міста будувалися і в якому стані вони вже є, вони потребують іще досить-таки великої роботи, тому що дуже мало закладів, у т.ч. державних установ, які мають облаштовані заходи (пандуси, - ред.) до цих місць. Якщо це й було якесь намагання підлаштуватися під людей з обмеженими можливостями, то часто це абсолютно непридатні до використання пандуси, сходинки, поручні й т. ін. Тому що здорова людина не може повною мірою оцінити те, чого потребує людина з обмеженими можливостями, здорова людина часто не помічає 2-3 сходинки, які для людини з обмеженими можливостями є в деяких випадках абсолютно такою перешкодою, яку вона подолати не може. Тому, як на мій погляд, все-таки потрібно, напевно, або створювати окремий орган, який буде і контролювати, і розробляти проєкти під переоблаштування як у цілому в місті, так і в конкретних закладах, установах.
Якщо говорити про інші аспекти, дуже хотілося б, щоби ті військовослужбовці, які, наприклад, втратили якісь кінцівки або ще щось, все-таки більш широко могли застосовуватися в рамках діючої армії. Тому що не завжди їм знаходиться місце для подальшої служби, а часто це досить-таки високо вмотивовані люди, які могли б досить-таки багато зробити в подальшому для війська, для покращення як безпеки, так і, знову ж таки, підвищення рівня навчання військовослужбовців, яких щойно призвали, для того, щоб людина, яка вже розуміє, з чим їм доведеться зіткнутися в подальшому, могла передати ці знання і хоча б частково підготувати до того, з чим вони в подальшому зіткнуться.
Отже, ви вважаєте, що після отримання травми особа може залишатися в рядах Збройних сил і все ще приносити користь?
Звичайно, якщо у неї є таке бажання, ми обов'язково підтримуємо це. Однак, варто зазначити, що не завжди бійці, які хочуть повернутися до свого підрозділу після служби, отримують таку можливість, і законодавство не завжди це дозволяє. Було б добре, якби законодавчо закріпили право військовослужбовців на повернення до своїх підрозділів за власним бажанням. Адже армія — це не тільки участь у бойових діях, а й безліч інших посад і напрямків, де можна використати потенціал особи. Наприклад, у моєму випадку, коли я втратив ноги, або ж у випадках, коли втрачається рука, можна знайти багато можливостей для роботи в рекрутингових центрах чи навчальних програмах. Варіантів дійсно багато.
Ваш випадок є особливим. Чи відомі вам інші ситуації, коли люди знову поверталися? І якщо, як ви зазначаєте, нам все ще потрібні зміни в законодавстві для спрощення цього процесу, чи було для вас важко повернутися?
На щастя, у моєму випадку я отримав значну підтримку як від свого безпосереднього командира, так і від командира бригади, коли висловив бажання повернутися. Якщо людина дійсно має мотивацію, вона починає шукати можливості для реалізації своїх навичок і пропонує варіанти, де може бути корисною. Якщо це дійсно досяжно, чому б і ні? На жаль, подібних прикладів не так багато. Як правило, більшість людей переводять, наприклад, до ТЦК та інших структур. Проте важливо, щоб у межах бригад також були можливості для продовження служби. Я знаю, що багато хто прагне повернутися, але не всім вдається реалізувати свої бажання.
Я хотіла б задати вам ще кілька питань стосовно ініціатив, які зараз активно обговорюються в суспільстві. Зокрема, з'явилася новина про зміни в термінах підготовки: раніше це був один місяць, а тепер — півтора. Як ви вважаєте, чи цього часу достатньо для підготовки новобранців? Скільки насправді потрібно часу, щоб ефективно підготувати людину до бойових умов?
Здається, я зрозумів, що термін "початкова підготовка" зовсім не означає, що особа, яка її пройшла, одразу потрапляє до бойового підрозділу і вирушає на Схід. У багатьох випадках після цієї підготовки військовослужбовців відправляють на додаткові курси. Наприклад, у нас є можливість протягом ще одного місяця навчати людей літати, працювати з технікою, яка виявляє ворожі безпілотники, а також з РЕБ і наземними дронами. Якщо говорити про тривалість підготовки, вона може бути безмежною, адже досягнення досконалості у своїй професії не має кінцевих меж. Що стосується початкової підготовки для тих, хто усвідомлює, що від неї залежить їхнє життя, то я вважаю, що цього цілком достатньо. Якщо ж людина не прагне здобути нові знання, то навіть кілька місяців можуть бути недостатніми, а для вмотивованої особи цього часу буде цілком достатньо.
- Також у ЗМІ з'явилася інформація, що Україна розробила безпілотник для перехоплення шахедів. Що ви думаєте з приводу такої ініціативи і чи можуть БПЛА вирішувати проблему й з дронами, якими росіяни тероризують українців щоночі?
Це питання має великий масштаб і є надзвичайно важливим. Я переконаний, що в цій сфері необхідно діяти рішуче і максимально швидко. Теоретично, це цілком здійсненно, і, на мою думку, розвиток безпілотних технологій слід прискорити та розширити. Вони дозволяють військовим уникати небезпечних зон, що може зберегти їх життя. Хоча втрата дронів завдає значної шкоди фінансово як підрозділам, так і державній економіці, втрата людини є набагато більшою трагедією. Тому варто прагнути до розширення використання різноманітних безпілотників – це безумовно принесе більше користі.
Ви згадували, що під час виконання бойових операцій вам довелося мати справу з безпілотними літальними апаратами, але, наскільки я розумію, цю діяльність ви почали активно вести лише після отримання поранення, вірно?
- Після поранення я чітко розумів, що, наприклад, як снайперові вже в подальшому мені рухатися абсолютно немає куди і це абсолютний тупик. Відповідно почав цікавитися, чим я можу бути корисним у подальшому. Перебуваючи у лікарні в Черкасах, я за допомогою друзів придбав невеликий FPV-дрон і почав безпосередньо сам тренуватися, в рамках подальшої реабілітації поглиблював ці знання. І вже повертаючись безпосередньо в підрозділ, я вже мав певні і запас знань, і план - як у подальшому це все застосовувати. Відповідно після цього в подальшому з'явився Центр підготовки операторів безпілотних систем.
- Розкажіть трошки більше про роботу у навчальному центрі, чим ви там безпосередньо займаєтеся, як виникла ця ідея і як організовуєте цю роботу?
Ідея розробки навчальної програми для операторів FPV-дронів виникла через те, що багато з цих безпілотників не доходили до зони бойових дій. Причина полягала в тому, що пілоти не мали необхідних навичок для ефективного використання можливостей дронів. Тому з'явилася думка: перед тим, як передавати дрони, потрібно обов'язково навчити тих, хто їх отримує. Наш підрозділ, спільно з черкаською компанією "Сканер", заснував школу для підготовки операторів. До нас приєдналися й інші волонтери, зокрема міжнародний фонд "Наш батальйон", який суттєво підтримав нас фінансово. Наразі ми маємо можливість навчати близько 40 учасників одночасно. Окрім базових навичок управління дронами, у нашій програмі також можна освоїти військову спеціалізацію. Це включає в себе роботу з наземними дронами для мінування, евакуації поранених військових, а також логістики — доставки боєприпасів і продуктів харчування в небезпечні зони, де фізичне переміщення військовослужбовців є ризикованим. Дрон може виконати ці завдання набагато безпечніше. Одним із пріоритетних напрямків нашої діяльності стало вивчення радіозв'язку. Це дозволяє військовослужбовцям не лише використовувати FPV-техніку або наземні дрони, але й розуміти принципи їх роботи. Завдяки цьому навіть незначні поломки чи нестандартні ситуації не зможуть зупинити їх у виконанні бойових завдань.
