Щодо матеріалу в The New York Times про СЗЧ | Відгуки Україна
Исполнительный директор Ассоциации местного самоуправления "Международная ассоциация малых общин"
Я вже висловлював свою думку щодо ситуації з військовими та дезертирством у Збройних Силах України, і, чесно кажучи, справи тут далеко не ідеальні. Для тих, хто бажає більше дізнатися, рекомендую ознайомитися з моєю статтею за посиланням (https://weukraine.tv/blog/sistemne-virishennja-problemi-szch-pitannja-natsionalnoji-bezpeki/). У ній я детально розглядаю кілька факторів, які, на жаль, спонукають військових до такого кроку: від неналежної підготовки, на яку вказує Сирський, до проблем у керівництві, а також системних недоліків у діяльності ТЦК, ВЛК та МСЕК, про які нещодавно говорили наші правоохоронці. Важливо пам'ятати, що дезертирство завжди є свідомим вибором військовослужбовця. До речі, варто ще раз наголосити, що корінь багатьох "складних ситуацій" у ЗСУ, про які не прийнято публічно говорити, полягає не лише в неспровокованій агресії з боку Росії, а й у розтраті військового потенціалу нашою владою до 2014 року, включаючи ядерний. Навіть після початку агресії ми не зробили належних висновків, а продовжували вести торгівлю з агресором, збагачуючи певних осіб на "оборонних" контрактах та реалізуючи різні проекти, такі як "Ротердам+", що тільки поглиблювало проблему.
Але повернемося до СЗЧ. Якщо публічно будь-ким, безвідносно до суспільно-політичної позиції, оголошується "маніфест непокори", потрібно усвідомлювати, які у нього будуть наслідки, як внутрішні, так і зовнішні. Публічне СЗЧ, а по-факту дезертирство, під зручними та яскравими гаслами буде використовувати, перш за все, наш ворог, який і є основною причиною війни! Його ціль знищення України і українців, і використовувати він буде не тільки кулі, бомби та ракети, а перш за все, подібні історії з "героїзацією СЗЧ" підриваючи нашу обороноздатність, а деякі наші політикани, нажаль, із задоволенням їй підіграють. Як наслідок таких непродуманих дій, демотивують не тільки тих хто уже воює, а і тих хто зараз на навчальних полігонах, і ті хто тільки має намір вступити до лав ЗСУ.
Тема самовільного залишення частини українськими військовослужбовцями є надзвичайно чутливою і болісною. Історія Гнезділова стане об'єктом уваги з боку різних сил, які прагнуть використати її для маніпуляцій з громадською думкою і досягнення своїх політичних цілей. Росія, безсумнівно, також не залишиться осторонь цього питання. Можливо, публікації в NYT є частиною її інформаційно-психологічних операцій. Я вже висловлював свою думку щодо справи Гнезділова, тому, щоб не повторюватись, надаю посилання на свій текст (https://site.ua/oleksiy.buryachenko/szc-ci-mozna-rozvyazati-problemu-i04pklr).
Скажу чесно, мені б дуже не хотілося щоб те про, що публічно заявив Гнездилов і гучно підхопила російська пропаганда, переросло в системну проблему #національної_безпеки, але зрозумійте, коли подібна тема штучно роздмухується в ЗМІ, нічим хорошим це не завершиться. Адже, тема ця нормативно тупікова і рішення, яке б усіх влаштувало, або "чарівної пігулки" просто не існує.
Тема встановлення чітких термінів служби, яку нібито намагається підняти Гнезділом, насправді не має простого рішення. Будь-яке рішення, яке з цього приводу може прийняти ВРУ, завжди буде половинчастим і не вирішуватиме комплекс супутніх проблем, пов'язаних із обороною країни. Чи розуміє це Гнезділов, переконаний, що так. Але розуміючи це, він все-одно публічно та демонстративно порушує закон, деморалізуючи частину війська, ініціюючи в суспільстві хибну дискусію та продовжує роздмухувати цю тему.
Єдиний висновок — або ми протистоїмо ворогу, або ж ні, іншого вибору не існує.
Незважаючи на складну ситуацію на фронті та чутливість теми СЧЗ, вчинок Гнезділова викликав негативну реакцію серед військовослужбовців, громадських активістів і простих громадян. Всі вони усвідомлюють небезпечність публічних практик "героїзації СЗЧ", навіть якщо ці дії мали на увазі найкращі наміри. Більш того, у соціальних мережах деякі користувачі висловлюють думку про необхідність більш суворих заходів з боку правоохоронців щодо подібних інцидентів, і це може мати певний сенс. Проте, важко уявити, що може бути ще жорсткіше, адже санкції за дезертирство передбачають до 12 років позбавлення волі.
Наприклад, лейтенант Збройних сил України Масі Наєм підкреслив, що таку ситуацію не можна ігнорувати, оскільки існує безліч випадків, коли внаслідок СЗЧ одні підрозділи зазнавали втрат товаришів з інших.
- На думку заступника командира 3 ОШБр і колишнього командира полку "Азов" Максима Жоріна, це показове СЗЧ матиме сумні наслідки. Він зазначив, що дисципліна -- одна з основ будь-якої армії, а подібні випадки дуже сильно демотивують бійців і провокують робити те ж саме."
Враховуючи вищевикладене, не занурюючись в юридичну казуїстику, скажу, що зараз перед нами стоїть екзестенційний вибір виживання і пройдемо цю дорогу ми разом пліч-опліч. Питання тільки в тому як ми будемо її іти? Демонструючи правовий нігілізм, анархію, безвідповідальність і вседозволеність, чи згуртуємося перед оскалом ворога показуючи свої найкращі якості "козацького драйву", справедливості і цінності ВОЛІ, які демонстрували наші пращури. Задумайтесь над цим і не рийте самі яму, в яку потім нас зіштовхне наш ворог і все завершиться... і СЗЧ, і дезертирство, і корупція, і ламборджині, і "мазня".
