Судья Верховного суда по делам БП Ольга Ступак провела исследование судебной практики, касающейся признания права собственности в процессе наследования.
Судья Большой Палаты Верховного Суда Ольга Ступак провела анализ судебной практики, касающейся признания прав собственности в контексте наследования. Данная информация опубликована на официальном сайте Верховного Суда.
Суддя висловила свої міркування щодо сучасних тенденцій у судовій практиці, акцентуючи увагу на ситуаціях, коли у спорах про спадщину доцільно подавати позовні вимоги про визнання права власності на успадковане майно.
Вона зазначила, що такі вимоги - один з ефективних і поширених способів захисту у справах щодо спадкових правовідносин.
Ольга Ступак зауважила, що останнім часом спостерігається переміщення більшості проблемних з погляду права питань у спадкових правовідносинах у судову площину (зокрема щодо оформлення документів). Сьогодні будь-які неоднозначності, наприклад ті, що можуть створити певні сумніви в родинних зв'язках спадкодавця і спадкоємця (скажімо, написання в документі імені з апострофом чи без), стають предметом судового розгляду. При чому в таких справах заявляються вимоги не тільки про встановлення факту родинних відносин, що підтверджує право на спадкування, а й про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
Доповідачка звернула увагу, що раніше ще Верховний Суд України застосовував усталений підхід, відповідно до якого звертатися до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування можна лише після того, як нотаріус видасть постанову про відмову в оформленні документів на спадщину. Суди відмовляли в задоволенні таких позовів із формулюванням, що вони передчасні. Сьогодні немає такого безумовного підходу. Натомість суд повинен оцінити, чи дійсно є реальна можливість оформлення спадщини в позасудовому порядку.
Ольга Ступак акцентувала увагу на рішення Касаційного цивільного суду, ухваленому 26 липня 2024 року у справі № 201/11316/21. У цій справі спадкодавець, ще за життя, подав документи для приватизації квартири, але помер до того, як компетентний орган ухвалив відповідне рішення. Суд зазначив, що якщо спадкодавець не отримав права власності на майно, але розпочав процес його приватизації згідно з чинними нормами, а місцеві органи влади відмовили спадкоємцям у завершенні цього процесу, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання їхнього права на спадкування — саме на завершення приватизації, а не на право власності.
"Спадкоємці мають можливість захистити свої законні права, які належали спадкодавцю за життя, визнаючи їх на тому етапі приватизаційного процесу, на якому перебував спадкодавець до своєї смерті. Вони не вправі пропустити етапи і миттєво отримати право власності на об'єкт, відносно якого спадкодавець подав заяву на приватизацію," - зазначила доповідачка.
Постанову КЦС ВС від 14 серпня 2024 року у справі № 522/3974/20, яку озвучила суддя, присвячено захисту прав на спільну сумісну власність. У цьому випадку суд дійшов висновку, що визначення частки померлої особи в праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту. Це пов'язано з тим, що розгляд судом прав померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить чинному законодавству. Відтак, вибір позивачем неналежного способу захисту своїх інтересів є достатньою підставою для відмови в позові. У такій ситуації правильним способом захисту порушеного права позивача вважається подання позову про визнання права власності на частку у спільній власності на оспорюване майно у рамках спадкового процесу.
Ольга Ступак зазначила, що це не перший випадок, коли висувається вимога про визнання права власності на ім'я покійного. Однак, згідно з чинними нормами законодавства, така практика є недопустимою. Необхідно одразу формулювати остаточну вимогу — про визнання права власності на спірне майно за спадкоємцем.
Суддя підкреслила, що Касаційний цивільний суд Верховного Суду України неодноразово зазначав, що Цивільний кодекс України є основним регулятором спадкових відносин, і що інші закони чи підзаконні акти не мають права обмежувати його положення. Це питання стало особливо важливим у умовах воєнного часу. Наприклад, у постанові Кабінету Міністрів України було подовжено термін для прийняття спадщини під час дії воєнного стану. Проте КЦС ВС акцентував увагу на тому, що цей термін визначається саме Цивільним кодексом України і не може бути змінений підзаконними актами.
У постанові від 9 травня 2024 року у справі № 761/22711/19 Касаційний цивільний суд Верховного Суду України зазначив, що Цивільний кодекс України, як основний нормативний акт, що регулює спадкові відносини, не встановлює жодних обмежень чи заборон для іноземців, які претендують на обов'язкову частку у спадщині. При визначенні, чи має іноземець право на таку частку, важливо врахувати, що його непрацездатність повинна бути підтверджена відповідними документами, які, зокрема, видаються в країні його громадянства. Суддя підкреслив кілька ключових моментів: по-перше, закон не накладає обмежень на суб'єктний склад (іноземці можуть бути учасниками прав на обов'язкову частку); по-друге, критерії для отримання обов'язкової частки (наприклад, статус непрацездатності) визначаються згідно з законодавством країни, де громадянином є особа; по-третє, у даній справі нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу, що робить вимогу про визнання права на обов'язкову частку дієвим засобом захисту.
Доповідачка також зазначила, що Касаційний цивільний суд Верховного Суду не раз підтверджував свою точку зору, що для оформлення спадщини, яка виникла на території України, необхідно діяти відповідно до українського законодавства. Це означає, що слід подати заяву про прийняття спадщини конкретно на території України.
У постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21 Об'єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду дійшла висновку, що законодавством передбачено можливість прийняття спадщини особами, які проживали разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, для всіх спадкоємців, включаючи обов'язкових. Це означає, що обов'язковий спадкоємець має право прийняти спадщину відповідно до частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України. Внаслідок такого прийняття, право на обов'язкову частку перетворюється на майнове право, яке також підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України, як основний нормативний акт, що регулює спадкові відносини, не містить жодних заборон чи обмежень щодо спадкування цього права, навіть якщо воно не було формально оформлене.
Окрім цього, Ольга Ступак звернула увагу на практику Верховного Суду стосовно порушених прав спадкоємців на спадкове майно, яке підлягає арешту. Вона також розглянула питання наявності доказів, що підтверджують факт прийняття спадщини, а також перехід права власності на земельну частку (пай) у процесі спадкування. Серед інших аспектів були розглянуті належні відповідачі, питання спадкування активів фермерських господарств, а також ефективні способи захисту прав у випадках, коли оригінали правовстановлюючих документів відсутні та інші.
