Народна дипломатія: від Херсона до Вільнюса

Як пройшла поїздка делегації з Херсона до Литви?

Журналістка Укрінформу разом з делегацією представниць Херсонщини на запрошення литовської громадської організації "Допомога Півдню України" брали участь у народній дипломатії в Литві - щиро, тепло і без зайвого пафосу.

У Литві українські прапори можна побачити в різних місцях – від будинків та музеїв до адміністративних будівель у містечках і селах. У Вільнюсі на одному перехресті ми побачили близько десятка синьо-жовтих стягів, а на електронних табло тролейбусів періодично з'являється назва України.

"Чи не лякає вас повертатися?"

Якщо заїжджати в Литву з Польщі сільськими дорогами, а не автобаном, то одразу привертають увагу хутори і дерев'яні будиночки. Хуторянство - ще одне, що поєднує українців та литовців, і це те, що намагалася знищити радянська влада.

У Литві - роздільне збирання сміття. Невеликі контейнери стоять біля кожної хати, ще й на узбіччі сільської дороги - напевно, для тих, хто мандрує. Ми не помітили сміттєзвалищ уздовж шляху чи між населеними пунктами.

А ще тут замість величезних кам’яних загорож домогосподарства відокремлюють квіти, кущі або дерева. Квіти - це окрема історія: їх біля хат величезна кількість, і навіть найпростішому житлу вони додають елегантності. Біля яблунь можна побачити садові грабельки, за допомогою яких фрукти збирають в акуратні купки.

Завдяки програмі Євросоюзу, яка передбачала компенсацію за заміну дахів, будинки в селі отримали нові гарні дахи. Хоча не всі одразу взялися за ремонт, ураган змусив багатьох діяти швидше. Місцеві жителі об'єднуються у громадські організації, щоб писати грантові проєкти та отримувати фінансування на різні корисні ініціативи для села чи міста. Це можуть бути культурні заходи, реставрація історичних будівель, створення місць для відпочинку. Наприклад, на сільському річковому пляжі встановлено інформаційні таблички з контактними номерами, куди можна звертатися у разі потреби, що полегшує орієнтування. Між селами прокладені гарні дороги, хоча місцева влада в старостаті, де ми зупинилися, зазначила, що ще є над чим працювати в цій сфері. Місцевий водій шкільного автобуса розповів нам, що ще п'ять років тому стан доріг був жахливим.

Жодна з 14 жінок із Херсонщини раніше не відвідувала Литву, і багато хто взагалі ніколи не виїжджав за межі України, тому їхні враження від побаченого були особливо яскравими. Усі учасниці нашої групи пережили окупацію та обстріли, а деякі з них досі перебувають під ворожим вогнем у Херсоні чи селах Тягинської громади.

- Ви з України? Переселенці? Ні? Вже повертаєтеся додому?! Вам не страшно? - запитали у нас випадкові перехожі в приморському місті Паланга.

- Хтось повинен повернутися і працювати вдома, - пролунало у відповідь.

ЛИТОВЦЯМ КОРИСНО ПОСЛУХАТИ, ПРО ЩО ЗАПИТУЮТЬ УКРАЇНЦІ

Під час перебування в Литві жінки з Херсона брали участь у зустрічах із представниками місцевого самоврядування, вивчали їхній досвід роботи, зокрема методи збереження історичної спадщини. Вони також дізнавалися про переваги, які здобули литовці після вступу до Європейського Союзу.

- Це спілкування важливе не тільки для вас, - зазначає одна з організаторок подорожі, литовська волонтерка Вікторія Горбатенко. - Литовські місцеві самоврядники під час цих зустрічей ще раз усвідомили, що їхні досягнення стали можливими завдяки вступу до ЄС.

Батько Вікторії родом з Херсона. Вона провела свої перші п'ять років життя в цьому місті і щорічно навідувалася туди до початку повномасштабного вторгнення.

Місцева влада проводила зустрічі з херсонцями на різних рівнях: у сесійній залі муніципалітету міста Укмерге (районний центр, відомий серед митців, оздоблений роботами художників та скульпторів, зокрема фігурками голубів), у старостаті Меркінє (чарівне містечко з багатою історією та музеями), а також у старостаті селища Вепряй. У цьому селищі, де мешкає близько 500 осіб, є діючий млин, чудовий місцевий музей та унікальна подія з минулого - падіння метеорита. Крім того, в селищі збереглася стара будівля радянських часів, прикрашена роботами сучасних художників.

Для жінок, які пережили російську окупацію, обстріли та втрату домівки на лівобережжі Херсонщини, поїздка до Литви стала можливістю для "перезавантаження". Як зазначає одна з організаторок подорожі, херсонка Наталія Бімбірайте, метою було допомогти людям, які живуть у постійному стресі, вийти з війни та накопичити позитивну енергію. Наталія відзначає, що поїздку підтримали херсонські громадські організації: "Інформаційний ресурсний центр "Правовий простір", "Культурний центр Україна - Литва" та "Громада литовців Херсонщини".

У Вепряї нас гостинно зустріли, поселили поруч із лісом у гуртожитку місцевого навчального закладу. Треба сказати, що вибір такого місця виявився дуже вдалим, адже сосновий ліс для херсонок асоціюється з лівим, поки що окупованим, берегом. Тому ми швидко освоїлися. Справжньою терапією стало "тихе полювання" за грибами. Треба сказати, що й самі литовці полюбляють збирати гриби, у них багато жартів щодо цього заняття.

В один із днів херсонців запросила у власну садибу Lukenskų Namai родина Česlovas ir Rūta Lukenskai (Чесловаса і Рути Лукінскасів). Він - художник, вона - хімік, колишня викладачка, що нині займається, як у нас кажуть, зеленим туризмом і сезонною кухнею. Чесловас розповів про сучасне мистецтво, Рута - як уже на пенсії розпочала власний бізнес. У них троє дорослих та успішних дітей, налагоджене спокійне життя, про них пишуть литовські журналісти. Ця родина підтримує Україну. Чому?

- Тому що за вами правда, ви маєте гордість, розумієте, що ви – люди, яких не можна принижувати. Ви багато працюєте, знаєте, як вам жити. Це важливо, ми це дуже поважаємо. Я не хочу воювати, не хочу сваритися, я хочу працювати, пригощати людей, святкувати, жити своє життя, мати свою землю, – і ніхто нехай мені не вказує. А нині оті, хто приходять до вас, вони вас знищують, кажуть, що не маєте говорити українською, бо, мовляв, якщо ви це робите, то націоналісти... Україна охороняє свій дім, свої кавуни, свої черешні..., – каже пані Рута. - Ви стоїте на боці правди, маєте гордість і розумієте, що вас не можна принижувати. Ви важко працюєте та знаєте, як вам жити, і це заслуговує на велику повагу. Я не прагну війни чи сварок, я хочу працювати, пригощати людей, святкувати, жити своїм життям, мати свою землю – ніхто не повинен мені вказувати. Але зараз ті, хто приходять до вас, намагаються знищити вас, кажучи, що ви не повинні говорити українською, бо, мовляв, якщо це робите, то націоналісти... Україна захищає свій дім, свої кавуни, свої черешні..., – каже пані Рута.

Херсонців також запросив на підприємство Likmerė виробник березової фанери, що підтримує Україну. Тут виготовляють модульні екологічні меблі, які передають для українських бомбосховищ, цивільним і військовим. Керівник підприємства Mindaugas Kasmauskis (Міндаугас Касмаускіс) їздить до України під час повномасштабної війни, бував у нас і раніше, коли подорожував світом на своєму мотоциклі чи літав через Бориспіль до Азії. Каже, що закоханий в українську кухню, а наш борщ може їсти і на сніданок, і на вечерю.

- Я не хочу, щоб російські танки їхали по нашій землі. Ворога треба зупиняти там, де він зараз є. Ми всі знаємо, що станеться, якщо Росія буде тут, - ти будеш біля стінки, а те, що створював три десятки чи більше років, пропаде. Це позиція тих, хто думає про завтрашній день. Готуємося. Якщо треба - я готовий брати зброю, і поважаю тих, хто захищає свою Батьківщину, - каже Міндаугас Касмаускіс.

Він поділився інформацією, що меблі, які виготовляють для українців, передали до однієї зі шкіл у місті Укмерге, де також обладнали укриття. Це необхідно не лише для допомоги Україні, а й для забезпечення безпеки своєї країни.

ПРО БОРЩ ТА ШАКОТІС

До речі, про кулінарію. Крім чудової вечері від пані Рути, нас запросили навчитися випікати шакотіс у печі. Шакотіс - це традиційний литовський десерт (я б назвала його великим печивом або короваєм), який відрізняється тим, що може зберігатися дуже довго. Хоча кажуть, що найсмачніший шакотіс на наступний день, а не одразу з печі, найбільше мені сподобалося те, що залишалося на деці, - прямо з вогню.

Ми також організували вечерю для наших литовських друзів, підготувавши традиційні страви: борщ, смажені пиріжки та фарширований перець. Також ми встигли замаринувати гриби, зібрані в литовському лісі. Довго вирішували, який саме борщ приготувати (адже варіантів на Херсонщині безліч), але зрештою зупинилися на класичному рецепті.

На вечерю, окрім литовських волонтерів, прийшли й українські - ті, хто вимушений був покинути рідний дім через війну. От як дві сестри Марина і Наталя - мешканки Тягинської громади, що втекли з російської окупації і знайшли притулок у Литві, а також ще одна родина зі Сходу України. Волонтери від початку широкомасштабного вторгнення допомагають Україні, зокрема, після того, як росіяни підірвали Каховську ГЕС, закуповували необхідне за списком від херсонців, а на холодну пору передавали буржуйки, робили окопні свічки, плели сітки. Серед цих людей - бізнесмени, лікарі, логопед, соціальний працівник, учитель.

Чому ми підтримуємо Україну? Питання слід ставити інакше: чому б не підтримувати? Ми глибоко стурбовані нападом на вас, адже це суперечить людській моралі. Тому прагнемо допомогти вам усіма можливими засобами, щоб ви здобули свободу, як і ми. Ми хочемо бачити вас у Євросоюзі та НАТО. Бажаємо подорожувати Україною, відвідувати чудові міста, такі як Львів, Київ, Ужгород, де у нас багато друзів, – кажуть волонтери з литовського клубу Ukmergės LIONS.

Українці, які знайшли другий дім у Литві, поділилися, що пережили через війну. Про себе розповідали і ті, хто приїхав у складі групи, зокрема, і голова Тягинської громади Раїса Пономаренко, яка була поряд із земляками в окупації, поки це не стало загрозою для її життя; і в.о. голови Дніпровської районної організації у Херсоні Товариства Червоного Хреста України та голова ГО "Громада UA" Наталія Шатілова, яка в умовах російської окупації займалася гуманітарною допомогою для мешканців області й під час однієї з місій потрапила разом із командою у російську катівню в Херсоні.

Для Наталії Шатілової ця подорож – нові емоції, які сприятимуть відродженню Херсона, особливо у контексті збереження його історичної спадщини. Історія Наталії під час окупації найбільше вражає тим, що коли російські війська звільнили її та ще двох осіб з її групи (ймовірно, під тиском, оскільки інформація про викрадення автомобіля Червоного Хреста у Херсоні розійшлася світом), вони за кілька днів доставили в ізолятор, де перебували два дні, "передачу" для своїх співкамерників. Наталія повернулася до Херсона, де Товариство Червоного Хреста України підтримує маломобільних осіб, надаючи їм гуманітарну та психосоціальну допомогу.

ЧОГО ВЧИТЬ ІСТОРІЯ

В делегації, що вирушила до Литви з Херсонщини, були також представники Тягинської громади, оскільки на їхній території знаходиться середньовічна фортеця часів Великого князівства Литовського – важливий культурний об'єкт як для українців, так і для литовців.

Зараз у громаді, що потерпає від російських обстрілів, залишається лише 10% населення. Села, розташовані поблизу Дніпра, зруйновані. Всього в громаді 11 населених пунктів, з яких п'ять знаходяться у відносно безпечнішій зоні, хоча й там теж є руйнування інфраструктури через обстріли. Інші села знаходяться безпосередньо на лінії вогню.

Обидві, сільська голова Раїса Пономаренко та Наталя Бімбірайте, окрім "перезавантаження", мали ще одну амбітну мету в Литві – знайти громаду-побратима для Тягинки та отримати досвід, який сприятиме подальшому розвитку цієї території. Перед широкомасштабним вторгненням вони планували створити Історико-культурний парк "Тягинь", і на початку 2022 року отримали підтвердження про підтримку їхнього проєкту від Єврокомісії, але війна призупинила ці плани.

Щодо побратимства, питання залишається відкритим, оскільки старостати в Литві не мають статусу юридичних осіб і не можуть самостійно підписувати такі угоди. Проте литовці мають цінний досвід у збереженні історичної спадщини та отриманні грантів для цієї мети.

Наша мета — зробити так, щоб про Тягинь дізнався весь світ. Це амбітне завдання, але цілком досяжне. З цією метою до нашої команди долучили представників Тягинської громади. Ми вивчали досвід литовських громад, їхній розвиток у межах ЄС та збереження історичної спадщини. Ця робота повинна вестися на всіх рівнях — від державного до індивідуального. Оскільки державні кошти завжди обмежені, ініціативи знизу набувають особливої важливості. Ми переконалися в цьому на прикладі Меркінє, де громада сама ініціювала створення музею. У населеному пункті з тисячею жителів функціонує сучасний археологічний музей, який громада фінансує з районного бюджету. Було дуже важливо, щоб тягинчани побачили це на власні очі, — зазначила Раїса Пономаренко.

У тому ж Меркінє, як нам розповіли, під час Другої світової лишалися неушкодженими тільки дві будівлі. А тепер це - охайне європейське містечко з дуже глибокою історією, в якому хочеться жити.

Відродження історичного центру Меркінє: планується демонтаж будівель радянської епохи. Особливої уваги заслуговує реставрація споруди, де завершив свій шлях король Владислав IV Ваза, котрий часто обирав це місце для відпочинку.

Українців та литовців поєднує не лише епоха середньовіччя за князя Вітовта. Була ще боротьба з радянським тоталітарним режимом. Нині у Меркінє, наприклад, є меморіал, де встановлені хрести на честь лісових братів, які зі зброєю відстоювали незалежність країни після Другої світової війни. Це місце, де була гора, і там радянська влада закопувала тіла литовських партизанів, а потім облаштувала стадіон, бульдозерами вирівнявши територію. Меморіал виник спонтанно вже у незалежній Литві - люди самі встановлювали хрести з іменами загиблих, чиї могили не були відомі.

У Литві херсонці активно спілкувалися не тільки з волонтерами, але й з перехожими в містах і селах. Випадкові знайомі - литовці, дізнавшись, що ми з України і скоро повернемося додому, обіймали нас і плакали. Під час таких неформальних розмов з'ясувалося, що зовні спокійні та незворушні литовці насправді дуже емоційні. Але не тільки литовці виявляли свої почуття. Ми зустріли жительку Латвії, яка, плачучи, розповідала, що якщо Росія переможе Україну, то прийде і до них, зруйнувавши її сільський будинок бомбами. Жінка надзвичайно переймається тим, чи встоїть Україна. Для неї ми - стіна, за якою захищений її дім.

Екскурсовод у приморській курортній Паланзі відмовлялася брати гроші за свою роботу від херсонців, адже для неї Україна - особлива. Ми разом розпочали екскурсію з "Червоної калини" і завершили українськими народними піснями. А Музей бурштину в цьому місті зустрічає гостей українським прапором і інформацією про те, як можна допомогти нашим біженцям і Україні у цій війні. І це - позиція.

Україна неодмінно стане частиною Євросоюзу, і для того, щоб ми змогли плавно інтегруватися, необхідно зрозуміти сутність ЄС і добре усвідомити його функціонування. Для цього варто особисто відвідувати країни ЄС, спостерігати та відчувати все на власному досвіді. Особливо важливо, щоб зараз ті, хто залишився в Україні, хто працює тут і піклується про інших, мали таку можливість. Це дозволить їм уже зараз думати про відбудову та відновлення, - зазначає Наталя Бімбірайте.